Про інноваційні підходи до проведення сучасного уроку як засобу розвитку ключових компетентностей здобувачів освіти
Учитель готується до хорошого уроку все життя.
Така духовна і філософська основа професії
і технології нашого труда:щоб дати учням іскорку знань,
учителю потрібно увібрати ціле море світла.
В.Сухомлинський
У ХХІ столітті, завдання, які стоять перед освітніми закладами фіксуються навколо проблем розвитку життєвої компетентності молодої людини. Компетентнісно спрямована освіта передбачає внесення суттєвих змін у змістову, технологічну, виховну, управлінську архітектоніку української школи. Мова йде не лише про оновлення змісту освіти, але й про докорінні зміни у освітньому процесі, освітніх технологіях. У структурі навчання посилюється роль і значення освоєння способів діяльності, підвищення їх технологічності, створення умов для соціальної дії, проектної, дослідницької діяльності. Формування компетентності учнів, тобто їх здатностей мобілізувати знання у реальній життєвій ситуації, - найактуальніша проблема сучасної школи.У національній доктрині розвитку освіти зазначено, що мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя.
Нові підходи у сфері освіти – це вдосконалення та чітка організація у навчанні. Як наслідок, розробка альтернативних систем навчання, авторських методик вимагають від учителя вміння працювати у творчому режимі, нестандартних напрямках, опановувати специфічні форми і методи орієнтації будь – якого навчального курсу на розвиток життєвих компетентностей учнів, їх талантів і обдарованості. Кожен учитель замислюється над проблемою: яким має бути сучасне навчально – виховне заняття, як організувати і провести його, щоб отримати максимальну віддачу? Тим часом ще наприкінці 50 – х років академік О. Несмеянов висловив думку, яка й дотепер залишається надзвичайно актуальною: «Мені здається, що загальним недоліком нашої загальної й вищої освіти є прагнення дати учневі якомога більший обсяг знань без належної турботи проякість цих знань. Тим часом обсяг цих знань має нульову цінність. Головне значення і в житті, і в науці має вміння застосовувати свої знання. Ми ж переважно дбаємо про обсяг знань, а не про вміння їх застосовувати. Будь-яку освіту – середню чи вищу – слід розглядати не як певний науко – накопичувач, що дає змогу збирати знання, а як тренування мозку». Більшість вчителів і науковців у всьому світі погоджується з тим, що слід переходити від «передавання знань» до «навчання жити». Школою освіта не закінчується, а починається. Не самі знання мають бути метою школи, а учень, який вважає знання, інтелект, духовний розвиток цінностями.
На сучасному етапі розвитку суспільства кількість знань зростає дуже стрімко, тому все більшого значення набуває розвиток таких властивостей особистості, які дають можливість творчо використати одержані знання. Отже під час проведення сучасного уроку перевагу необхідно надавати технологіям, що активізують пізнавальний інтерес здобувачів освіти і сприяють розвитку їх ключових компетентностей:
1. Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами. Це вміння усно і письмово висловлювати й тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання, письмо, застосування мультимедійних засобів). Здатність реагувати мовними засобами на повний спектр соціальних і культурних явищ – у навчанні, на роботі, вдома, у вільний час. Усвідомлення ролі ефективного спілкування.
2. Спілкування іноземними мовами. Уміння належно розуміти висловлене іноземною мовою, усно і письмово висловлювати і тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання і письмо) у широкому діапазоні соціальних і культурних контекстів. Уміння посередницької діяльності та міжкультурного спілкування.
3. Математична грамотність. Уміння застосовувати математичні (числові та геометричні) методи для вирішення прикладних завдань у різних сферах діяльності. Здатність до розуміння і використання простих математичних моделей. Уміння будувати такі моделі для вирішення проблем.
4. Компетентності в природничих науках і технологіях. Наукове розуміння природи і сучасних технологій, а також здатність застосовувати його в практичній діяльності. Уміння застосовувати науковий метод, спостерігати, аналізувати, формулювати гіпотези, збирати дані, проводити експерименти, аналізувати результати.
5. Інформаційно-цифрова компетентність передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні. Інформаційна й медіа-грамотність, основи програмування, алгоритмічне мислення, роботи з базами даних, навички безпеки в Інтернеті та кібербезпеці. Розуміння етики роботи з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо).
6. Уміння навчатися впродовж життя. Здатність до пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових вмінь і навичок, організації навчального процесу (власного і колективного), зокрема через ефективне керування ресурсами та інформаційними потоками, вміння визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, вибудовувати свою навчальну траєкторію, оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя.
7. Соціальні і громадянські компетентності. Усі форми поведінки, які потрібні для ефективної та конструктивної участі у громадському житті, на роботі. Уміння працювати з іншими на результат, попереджати і розв’язувати конфлікти, досягати компромісів.
8. Підприємливість. Уміння генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя з метою підвищення як власного соціального статусу та добробуту, так і розвитку суспільства і держави. Здатність до підприємницького ризику.
9. Загальнокультурна грамотність. Здатність розуміти твори мистецтва, формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке розуміння власної національної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення та поваги до розмаїття культурного вираження інших.
10. Екологічна грамотність і здорове життя. Уміння розумно та раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого розвитку, усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я людини, здатність і бажання дотримуватися здорового способу життя.
Знаний у світі американський педагог І.Гудлен висуває низку найважливіших положень, які відповідають сучасним вимогам до школи. Серед них слід звернути увагу на:
· оволодіння учнями базовими і фундаментальними процесами;
· інтелектуальний розвиток;
· підготовка до вибору професії й подальшої освіти.
Педагоги, науковці і практики шукають нові форми організації освітнього процесу, які дозволили б:
o забезпечити високий рівень знань випускників, уміння самостійно здобувати і застосовувати їх на практиці;
o розвивати кожного здобувача освіти як творчу особистість, здатну до практичної діяльності в певній галузі;
o залучити кожного учня до активного пізнавального процесу;
o формувати навички пошукової та дослідницької діяльності, розвивати критичне мислення;
o виявляти свої здібності у груповій співпраці, набуваючи комунікативних умінь;
o формувати в здобувачів цілісну картину світу;
o спілкуватися з ровесниками не тільки своєї школи, міста, а й інших міст і навіть держав;
o грамотно працювати з інформацією.
Освітній процес має будуватися на засадах взаємоповаги, врахуванні індивідуальних особливостей кожного здобувача освіти, створенні комфортних умов для розвитку компетентної особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства. Кожен з нас розуміє, що інновації – основа розвитку школи і необхідно жити за законами майбутнього, адже школа формує засади цього майбутнього, реалізуючи нагальні запити суспільства, виховує компетентну особистість.
Перш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація», «педагогічна технологія». Слово «інновація» має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового.
У педагогічній інтерпретації «інновація» означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчального процесу. Інновацію можна розглядати як процес (масштабну або часткову зміну системи і відповідну діяльність) і продукт (результат) цієї діяльності. Таким чином, інноваційні педагогічні технології як процес – це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів, педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів»/І.Дичківська/. У значенні продукту діяльності визначимо інновацію як оригінальні, новаторські способи та прийоми педагогічних дій і засоби.
Існує близько трьохсот визначень поняття «технологія» - з грецького ‘tehne’ - «мистецтво», «ремесло»;‘logos’ – «вчення», «наука».
Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлена майстерність.
« Педагогічна технологія – продумана в усіх деталях модель спільної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з обов’язковим забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителів»./А.Монахов/
« Педагогічна технологія – сукупність психолого - педагогічних прийомів, методів навчання, виховних засобів». /Т.Б.Лихачов/
Залежно від участі учнів у навчальній діяльності, виділяють активну та пасивну моделі навчання.
Найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання.(Лекція -5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи – 50%,практика через дію -75%;навчання інших чи негайне застосування -90%. Це, звісно, середньостатистичні дані, й у конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими. Але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Тобто, хто активний, той і навчається. Для того, щоб підвищити ефективність навчання учнів, піраміду потрібно перевернути – активізувати діяльність учнів.
Великий китайський педагог Конфуцій казав : «Те, що я чую,я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».
Будь – яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам, зокрема таким як:
· Концептуальність. /Кожній педагогічній технології повинні бути притаманні ознаки: опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально – педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети/.
· Системність. /Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу,взаємозв’язок всіх його частин, цілісність/.
· Можливість управління./Передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапна діагностика, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів/.
· Ефективність. /Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти/.
· Відтворюваність. /Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб’єктами/.
· Візуалізація (характерна для окремих технологій). /Передбачає використання аудіовізуальної та електронно- обчислювальної техніки, конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників/.
Порівнюючи традиційну та інноваційну освіту, які сьогодні існують паралельно, І.Зязюн зробив висновки, що традиційна система навчання є без- особистісною, «бездітною… без людською». У ній людина…постає…об’єктом, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів.
Не всі згідні з цією оцінкою. Але всі серед головних недоліків традиційної системи навчання називають авторитарний стиль керівництва, домінування пояснювально - ілюстративного типу навчання і репродуктивної діяльності учнів, перевагу фронтальної роботи, обмеженість діалогічного спілкування; породжені цими факторами невміння і небажання дітей вчитися, відсутності у них цінування освіти, самоосвіти.
Технології , які найчастіше доцільно застосовувати під час навчання:
1.Особистісно зорієнтовані технології.
2.Проєктні технології.
3.Ігрові технології.
4.Проблемні технології.
5.Інтерактивні технології.
6.Інформаційно-комунікаційні технології.
7.Технології кооперативного навчання.
Особистісно – орієнтована освіта базується на таких засадах:
· Дитина в школі – повноцінна особистість;
· Метою освіти є становлення особистості;
· Педагогічні відносини базуються на принципах гуманізаціїі демократизації, учень є суб’єктом навчальної діяльності, талановито є кожна дитина;
· В основі навчання лежить позитивна я – концепція особистості, навчання на основі успіху, відмови під примушування.
В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання (interactive – з англійської «взаємний», «діяти»). Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Інтерактивне навчання – це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв’язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.
Інтерактивні методи навчання сприяють розвиткові комунікативних умінь і навичок здобувачів освіти, їхньої пізнавальної діяльності, установленню емоційних контактів між учасниками освітнього процесу. Вчитель створює такі умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою інтелектуальну спроможність, що робить урок продуктивним. Як зазначено в Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти:
«В інтеракції беруть участь щонайменше два індивіди. Це усний та/або писемний обмін, у якому чергуються продукція й рецепція та який може частково збігатися з усною комунікацією: два співрозмовники можуть не лише говорити, а й слухати один одного. Навіть коли суворо дотримується черговість у розмові, слухач, як правило, прогнозує зміст висловлювання мовця й уже готує відповідь. Таким чином, навчання інтеракції передбачає більше, ніж навчання отримувати й продукувати висловлювання».
Наприклад, П.Ерднієв припускає, що вчитель чітко визначає поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем , а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.
Технології ігрового навчання – це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ. «проживання» ситуації.
Види ігор:
· навчальні, тренувальні,узагальнюючі;
· пізнавальні, виховні, розвиваючі;
· репродуктивні,продуктивні, творчі.
Як один із шляхів формування компетентної особистості є метод – проєктів, який забезпечує високу результативність діяльності і сприяє подоланню споглядального ставлення до навчання і життя . Проектна система навчання розроблена ще в 20 - ті роки XX століття американським педагогом Дж.Дьюї та його послідовником В.Кілпатриком. Суть проектної технології – стимулювати інтерес учнів до певних проблем, які передбачають володіння певною сумою знань через проектну діяльність, с саме: розв’язання однієї або цілої низки проблем, практичне застосування надбаних знань від теорії до практики. Педагогічна література подає кілька типів проектів, які використовують у навчанні. Проект може бути монопредметним, міжпредметним і надпредметним. За кількістю учасників проекти поділяються на особистісні, парні, групові. Ця педагогічна технологія зорієнтована на застосування фактичних знань та набуття нових (часто шляхом самоосвіти) і є прикладом поєднання урочної та позаурочної діяльності.
У педагогічній літературі під проблемним навчанням розуміють навчально – пізнавальну діяльність учнів із засвоєння знань та способів діяльності на основі створення й розв’язування проблемних ситуацій.
Основною категорією проблемного навчання є проблемна ситуація, під якою розуміють інтелектуальне утруднення, що виникає в людини, коли вона не в змозі на основі своїх знань і досвіду пояснити явище, факт, не може досягти мети вже відомим способом або коли виникає протиріччя між уже відомим і новим знанням.
Бурхливий розвиток засобів інформатизації відкриває нові можливості для застосування комп’ютерів у навчальному процесі. Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові можливості для творчості,здобуття та закріплення навичок, допомагають реалізувати принципово нові форми і методи навчання. Для педагогів використання інформаційно – комунікаційних технологій дозволило реалізувати сучасні форми і методи навчання і виховання. Вчитель отримав додаткові можливості для підтримки й спрямування розвитку особистості учня, формування його ключових компетентностей.
Комп’ютер на будь – якому уроці допомагає створити високий рівень особистої зацікавленості учнів за допомогою інформації, виведеної на екран. Структура уроку з використанням комп’ютера є багатоваріантною, однак такий урок має бути полі- функціональним: не тільки формувати знання, а й розвивати учнів, вводити їх у сферу діяльності.
Мультимедійні технології пов’язані зі створенням мультимедіапродуктів: електронних книг, енциклопедій, комп’ютерних фільмів, баз даних.
Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти. Формами мережевої комунікації визначені:
· електронна пошта /призначається для обміну інформацією між суб’єктами зв’язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання/.
· телеконференція /дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах в умовах віртуального класу/.
Колективна (кооперативна) форма організації навчальної діяльності здобувачів освіти – це форма організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. За такої організації вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізовувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань та формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується з традиційними формами й методами навчання і може застосовуватись на різних етапах навчання.
Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога – дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій.
Перед кожним з нас є два шляхи: жити минулими заслугами, закриваючи очі на кардинальні зміни в світі, прирікаючи своїх учнів (і власних дітей) на життєвий неуспіх, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій. І.Підласий сказав про це так:
«Можна бездумно тужити за втраченими ідеалами, скаржитись на падіння духовності та вихованості, втрату людяності й моральності, загалом на життя і зовсім незвичну школу, але хід подій вже не повернути. Погрожувати поїздові, що стрімко віддаляється від перону, дозволено лише дітям».
Жодна освітня технологія не може розглядатися як універсальна. Організація навчального процесу в сучасних умовах, творчого підходу до використання кожної з них, а також створення нових навчальних технологій.
Ефективність використання інновацій під час проведення уроку значною мірою залежить від того, як реалізується творчий потенціал особистості учня. Ми з вами, хочемо того чи ні, є вчителями нового століття, і ціле життя працюватимемо для того, щоб навчання було ефективним і плідним для кожної дитини, стало радістю й задоволенням.
«Хороші вчителі створюють хороших учнів»,-писав М. Остроградський.
«Кожен, хто вміє згуртувати навколо себе людей із різними характерами, різними інтересами й може привести їх до успіху, - справжній Майстер».
Проект рішення педради:
Учителям:
1. Ефективно впроваджувати у своїй роботі інноваційні технології навчання.
2. Інформацію про використання інновацій у навчально-виховному процесі висвітлювати на офіційному сайті ліцею.
3. Систематизувати наявні електронні засоби навчання і постійно їх оновлювати.
Заступникам з НР:
1. Систематично сприяти поповненню навчального закладу ліцензованими електронними посібниками навчання.
2. Спрямувати методичну роботу школи на вивчення нових педагогічних технологій з метою подальшого їх застосування в практичній діяльності.